«Життя за швейцарським часом»: Алла Бойко – про війну, мову і надію
Яка доля приводить людей із України до Швейцарії? Що вони шукають і знаходять тут? Що говорять люди, які зазнали російської агресії, про російську мову? Яких заходів вживає Україна для захисту української мови? Професор філології Алла Бойко відповіла на запитання «Швейцарії для всіх» і розповіла про свою нову книгу «Життя за швейцарським часом».
Алла Бойко — серед ста тисяч українців, які після вторгнення Росії в Україну шукали захист від російської агресії у Швейцарії. Вона народилася у Дніпрі, закінчила філологічний факультет і аспірантуру Дніпровського університету. Пізніше понад двадцять років викладала в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. «Мені цікаво і легко працювати з молоддю, — каже професор Алла Бойко, — і я пишаюся, що багато студентів і випускників приймають участь у волонтерському русі або захищають Україну на фронті».
Нещодавно у Львові вийшла книга Алли Бойко «Життя за швейцарським часом». Спілкуємося ми українською.
— «Швейцарія для всіх» виходить в мережі з 2014 року російською мовою. Незалежно від мови, на якій спочатку був написаний матеріал, він перекладається і друкується також і російською. Ви згодні?
— У книзі «Життя за швейцарським часом» серед інших є інтерв’ю з жінками-біженками, які мешкали в майже повністю зросійщених містах — Дніпрі, Одесі, Харкові. Майже всі вони з лютого 2022 перейшли на українську. Російська котрий рік сприймається як мова агресора, окупанта, ґвалтівника і вбивця, на жаль! Але цією мовою продовжують говорити, писати і читати також і чимало громадян України. В мене неоднозначне ставлення до цього — я хочу, щоб люди нарешті розплющили очі і побачили правду, але з іншого боку — вони розуміють лише російську.
— Україна послідовно вживає заходи для збереження і відродження української мови. Розкажіть, будь ласка, які?
— Відповідаючи на це питання, можна декілька книг написати. Якщо дуже коротко, то це перехід усієї медійної і культурної продукції на українську. Освіта українською, наукові розвідки, художня література, сфера обслуговування тощо. Нещодавно в Києві зайшла в один із банків. Спостерігала цікаву картину — всі банківські працівники говорили прекрасною українською, а клієнти банку — переважно старші люди — лише російською. І з якою ж повагою подивились ті й інші, коли почули від мене не побутову або суржик, а так звану академічну українську.
В Артхаусе Базеля среди произведений современного искусства трех десятков авторов впервые показывают живописную серию ядерных взрывов. Почему идея катастрофы привлекает...
В одном из театров Цюриха были музыкальные чтения. «Перевод с русского на немецкий Франциски Штёклин», – сообщала программка. Там мы...
Сегодня 1227-й день кровопролитной и разрушительной войны в Европе. С начала полномасштабной агрессии России против Украины и демократии «Швейцария для...
Снеговик Бёёг (Böögg) – чучело, наполненное древесной стружкой и петардами символизирует в Цюрихе Зиму. Ежегодно в один из апрельских понедельников...
Компания Anthropic вновь повысила творческий уровень большой языковой модели Клод (Claude). Профессор культуры и русской литературы, философ Михаил Эпштейн объясняет,...
В Швейцарии показали фильм «Сквозь стекло». Первая полнометражная художественная кинокартина режиссера и сценаристки Ольги Дынниковой рассказывает про беду, бегство, подростковый...
Европарламент принял резолюцию, осуждающую военные преступления России в Украине. Европейский суд по правам человека признал ответственность России за катастрофу пассажирского...
В начале российского вторжения в Украину «Швейцария для всех» опубликовала статью преподавательницы русского языка из Саксонии Барбель Мундра о том,...
Действительно ли культура вне политики? Ведущая международной новостной программы «Вот Так» Ника Нестеренко спросила об этом галериста и арт-менеджера Марата...
Нашій мові довгий час нав’язували імідж «сільської», «непрестижної» тощо. І це притому, що багата лексика української, яка прийшла у наш час з давнини, розвинена на рівні основних світових мов. Покоління українців відчули на собі віковий лінгвоцид з боку російської імперії. Російська влада, аргументуючи військове вторгнення, висуває тезу про «захист російськомовних». Але саме мешканці України, які в переважній більшості, крім російської, не знають інших мов, першими постраждали від війни і окупації. Я записала чимало інтерв’ю українських біженок від російської агресії. Майже всі жінки з тимчасово окупованих територій говорили зі мною російською. І всі — без винятку — проклинали кремлівську владу і російських агресорів.
Дві героїні книги — кримська татарка Аміна і одеситка Єсфір — під час війни і внаслідок особистих трагедій перейшли на українську мову. Говорять поки що з помилками, іноді кумедними, але прагнуть.
— Чи стане в нагоді швейцарський досвід, чи, може, країн Балтії в цій вразливій сфері?
— Зацікавлене і поважне ставлення до різних мов і культур — універсальний, світовий досвід. Країни, які звільнилися від російської окупації, як наприклад країні Балтії, проводять певну державну політику для відродження і збереження рідної мови суспільства, культура якого була пригноблена свавіллям метрополії. А що до відкритості культурам світу, любові до своєї культури і мужності захищати її, на мій погляд, це знаки ментальної сили і здоров’я кожної такої нації, яка «має в серці те, що не вмирає».
— Що мотивує Вас спілкуватися з нашим інтернет-журналом?
— Я зараз живу неподалік Берну, в чарівному Туні, то й намагаюсь якомога більше дізнатись про цю країну, оскільки полюбила її і вдячна за те, що вона дала прихисток десяткам тисяч українців — біженцям від війни. І ваш журнал теж дає чимало цікавої інформації про Швейцарію, допомагає мені орієнтуватись в особливостях цієї країни, знайомить із цікавими людьми.
— Дякую. Нещодавно у Львові вийшла ваша книга «Життя за швейцарським часом». Коли почали працювати над нею і як це складалося?
— Книжка вийшла в «Літературній агенції «Піраміда» завдяки директору видавництва Василю Гутковському.
В Швейцарії я зразу зрозуміла, що хочу розповісти про цю країну. Я приїхала сюди с чоловіком весною 2022 року, ми обидва чимало бачили за довге життя. Нас прийняли до себе прекрасні люди Марліса і Даниіель Абеггленс із Блюменштайну, назва в перекладі з німецької означає «квіти на камені» — є таке мальовниче село з поетичною назвою в кантоні Берн. Ми жили в швейцарській родині, спілкувались із багатьма людьми, ходили на служби в Реформатську церкву. Вчили німецьку мову разом із пастором Фріцом-Христіаном Шнайдером. Поступово перед нами розкривався світ, несхожий на стереотипи, які поширюють масова культура і туристичні буклети.
— Чи можна узагальнити долі людей, біженців, з якими Ви спілкувалися, котрі стали героями вашої книги, як люди реагували при розмовах?
— Є спільна риса для всіх — це глибоке презирство до громадян рф, які прийшли в Україну вбивати, ґвалтувати, красти. Немає страху, лише презирство до огиди. І іронія. Майже всі біженки — я записувала інтерв’ю лише з жінками — описували російських солдат із насмішкою і сарказмом. З усіма цими жінками в останні три роки трапились трагедії внаслідок війни: загибель близьких, рідних, коханих, біль і сум; утрата домівки. Поламані долі… І заради чого? Ті нелюди, які почали війну, вони хоч розуміють — навіщо це зроблено?
— Про що розповідали жінки?
— Поділюся прикладами з книги. На очах молодої киянки загинув коханий чоловік, батько її трьох синів — лікар, який вивозив поранених із «нулівки». Вона розповідала про трагедію своєї родини відсторонено, ніби про кіно якесь. Але коли дійшла до розповіді про роль навідниці, — до речі, в минулому парторга однієї з шахт Донбасу, — в очах з’явилась іронія, а потім гидливість.
В Артхаусе Базеля среди произведений современного искусства трех десятков авторов впервые показывают живописную серию ядерных взрывов. Почему идея катастрофы привлекает...
Компания Anthropic вновь повысила творческий уровень большой языковой модели Клод (Claude). Профессор культуры и русской литературы, философ Михаил Эпштейн объясняет,...
Действительно ли культура вне политики? Ведущая международной новостной программы «Вот Так» Ника Нестеренко спросила об этом галериста и арт-менеджера Марата...
В Швейцарии показали фильм «Сквозь стекло». Первая полнометражная художественная кинокартина режиссера и сценаристки Ольги Дынниковой рассказывает про беду, бегство, подростковый...
Европарламент принял резолюцию, осуждающую военные преступления России в Украине. Европейский суд по правам человека признал ответственность России за катастрофу пассажирского...
Снеговик Бёёг (Böögg) – чучело, наполненное древесной стружкой и петардами символизирует в Цюрихе Зиму. Ежегодно в один из апрельских понедельников...
В одном из театров Цюриха были музыкальные чтения. «Перевод с русского на немецкий Франциски Штёклин», – сообщала программка. Там мы...
Сегодня 1227-й день кровопролитной и разрушительной войны в Европе. С начала полномасштабной агрессии России против Украины и демократии «Швейцария для...
В начале российского вторжения в Украину «Швейцария для всех» опубликовала статью преподавательницы русского языка из Саксонии Барбель Мундра о том,...
З презирством і насмішкою розповідала про «війська днр-лнр» жінка з Маріуполя, назвала їх персонажами із «Весілля в Малинівці». Про нелюдські страждання розповіла зовсім юна жертва групового зґвалтування — російські солдати так знущались із жінок на Київщині. Ця дівчина сказала знакову фразу, мов, це навіть не звірі, просто нелюди, мерзотні істоти. І от ця «нелюдськість» росіян проходить лейтмотивом у всіх історіях.
— Як люди реагували — впізнавали себе на сторінках книги?
— Я ретельно працювала над оповіданнями про жінок-біженок. Всім надсилала написані тексти, працювала разом із ними над документальними деталями, лексикою. Кілька героїнь потім говорили: «Я думала про це, але не могла висловити так, як написали! Мені слів не вистачало, а ви ось знайшли!»
Деякі зізнались, що читаючи, начебто почули голоси свідків. А хтось запитав: чому вони всі в тебе красуні, навіть старенькі? Тому що я їх такими побачила, полюбила. Я проживала з ними їх життя і плакала з ними. Знаєте, «Анна бросілась под поїзд!» Ці письменницькі емоції я добре розумію. Мої співвітчизниці за малим винятком були щирими, відвертими, хотіли розповісти про себе, вилити біль, а іноді й страхи.
— Що дав особисто Вам швейцарський досвід?
— Я вчу німецьку мову, ще трохи італійську, подорожую — намагаюсь зрозуміти Швейцарію, зафіксувати цікаві моменти. Готувала доповіді і виступала на наукових конференціях в університетах Швейцарії, Італії, України, Польщі, Туреччини. Досвід життя в Швейцарії змусив мене переосмислити, наскільки мені потрібне зараз те, чим я займалась до цього часу — робота в університеті, життя у великому місті, концерти, вистави, активне спілкування із друзями і близькими. Переконалася, що хочу писати.
Так і почалася моя нова книга: кілька інтерв’ю з біженками перетворила в оповідання-монологи і надіслала знайомим філологам і журналістам, не вказуючи авторство. Отримала дуже позитивні відгуки. Потім опублікувала більше десяти фрагментів майбутньої книги на фейсбуці — читачі підтримували, ділилися на власних сторінках соцмережі. Це надихало. Записувала і продовжую записувати інтерв’ю з біженками з України, вже є сорок дев’ять монологів.
Працювала в швейцарській загальноосвітній школі, де були учні з корінням із різних країн, у тому числі із України і Польщі. Цей досвід і спостереження теж відобразились у «Житті за швейцарським часом».
Зараз працюю над повістю «Карло Марло 73». Дія починається в місті Дніпро в 1941-му. Сюжет узятий з життя моєї родини. Моя бабуся, яку я ніколи не бачила — вона померла від голоду в 1947 році у віці 48 років — з першого і до останнього дня фашистської окупації переховувала у власному будинку в центрі міста юну єврейку. Коли почалось повномасштабне вторгнення рашистів у 2022-му, героїня повісті — наша сучасниця, отримує вісті з минулого, які зберегли їй життя.
— Як би ваша воля, які класичні книги в першу чергу добре б перекласти з української на іноземні мови?
В першу чергу, напевно, твори Івана Нечуя-Левицького, Остапа Вишні, поетів і письменників «розстріляного Відродження» — Михайла Драй-Хмара, Євгена Плужника, Дмитра Фальківського, Олексу Влизька, Валер’яна Підмогильного, Володимира Свідзинського, Майка Йогансена та інших… Прекрасні твори Миколи Вінграновського вимагають перекладів. Пані Ліну Костенко віднести до класиків чи сучасних авторів?
— Класиків. А сучасних митців?
Не думаю, що мій особистий список буде оригінальним. Це визнані в Україні і в світі письменники і поети — Сергій Жадан, Сергій Осика, Оксана Забужко, Ігор Павлюк, Марина Пономаренко, Юрій Винничук, чудова поетеса Людмила Скирда. Ще варто б перекласти твори Віки Амелиної, яка загинула від російської ракети… Війна спонукала багатьох талановитих до художньої творчості.
— В минулому році наш сучасник Михайло Шишкін, який пише переважно російською, критикує політику Путіна, і творчість якого відзначена російськими і іноземними нагородам, разом зі швейцарськими славістами заснував літературну премію «Дар» для письменників, які пишуть російською незалежно від етносу, громадянства, країни проживання. Яка ваша думка стосовно цього проекту на кордоні різних культур?
— Російська сприймається в Україні як мова окупантів. Разом із тим, я розумію спроби «хороших русских» очистити свою мову від політичних нашарувань, створити літературу на мові людей, які проти злочинної політики Кремля. Якщо славісти (а не лише русисти!) дійсно протестують проти війни в Україні, геноциду і лінгвоциду російських злочинців, то чому б їм не підтримати українців і не започаткувати таку премію для письменників і поетів, які пишуть українською? Твори всіх, кого я назвала вище, гідні премій. Допомогли б із перекладами на інші мови талановитим українським авторам. Це була б антивоєнна діяльність, реально антипутинська премія; тоді б можна було говорити про послідовність, сміливість і силу їх протесту.
— В мережі легко знайти вашу книгу «Релігійна журналістика». Для кого вона?
— Це мій авторський підручник для студентів-журналістів. Я започаткувала дисципліну «Релігійна журналістика», мала магістерську програму з цією ж назвою і написала підручник. Він вийшов у видавництві «Київський університет» 2016 і в 2020 роках. Глибоко впевнена, що російський варіант православ’я (точніше — девіація православ’я) вимагає викриття: РПЦ стала знаряддям кремлівської пропаганди. В підручнику я пишу про це і висвітлюю особливості пропагандистської діяльності «фсб у рясах».
Два слова про монографію «Преса Православної церкви в Україні. Суспільство. Культура. Мораль». Робота над нею нагадувала мені історичний детектив: я шукала забуті газети та журнали в архівах та бібліотеках, знайомилася з нащадками священиків, записувала їхні розповіді. Вражало, яку багату спадщину залишила церковна культура! Зараз готую доповідь для конференції в Цюріхському університеті «Невидимість Східної Європи: політика, епістемологія, мистецтво» і знову думаю про «невидимість» цієї спадщини.
— Які ваші сподівання і що побажаєте читачам, студентам, викладачам?
Щиро зичу всім завжди бути на боці добра. Зло іноді буває привабливим, здається сильним, але це ілюзія. Ніхто не знає, коли і як буде покараний за те, що кривдить інших. Але те, що кара буде, це абсолютно точно. Тому з урахуванням здорового глузду і самозбереження краще дотримуватись добра. Про це і моє «Життям за швейцарським часом». Ця книга — і знак подяки народу і уряду Швейцарії за допомогу Україні і українцям.
— Щиро дякую за розмову і бажаю Вам щастя та успіхів.
Ілюстрації:
Професор філології та письменниця Алла Бойко (Приватний архів)
Про Віллі і Христину Бах Алла Бойко пише в своїй книзі «Життя за швейцарським часом» у розділі «Символи. Сир» (Приватний архів)
Поделитесь публикацией с друзьями