«А ви вбивали людей?» Фільм Ірини Цілик у Цюриху
«А ви вбивали людей?» У вівторок у Цюриху показали художній фільм української режисерки та письменниці Ірини Цілик «Я і Фелікс». В закордонному прокаті він йде під назвою «Rock Paper Grenade». «Швейцарія для всіх» ділиться враженнями і розповідає про зустріч Ірини Цілик із глядачами, що відбулася онлайн.
Тимофій росте у провінційному містечку. В затишній радянській квартирі з сервантом і кришталем є ялинкові іграшки, піаніно, кішка, мама Оля і бабуся Ліда, яка працює на хлібозаводі. Хлопчик вчиться музиці й уже вміє грати в шахи. І тут бабуся приводить у дім відставника Фелікса, який вісім років служив в Афганістані, а тепер сторожує будинок культури. «А ви вбивали людей? — питає дитина. І гість, якому судилося увійти в сім’ю на довгі роки, відповідає: — Вбивав! А ти?»
Ірина Цілик — українська кінорежисерка, літераторка, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка, американського кінофестивалю Sundance як найкраща режисерка за документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин», а також інших відзнак.
Артем Чех — український письменник, військовослужбовець Збройних сил України, автор двох десятків книг, лауреат літературних премій. Роман «Хто ти такий?» BBC News Україна нагородила премією «Книга року ВВС-2021». Твори Чеха виходять у різних перекладах.
Глядач отримує можливість побачити світ і стосунки людей очима хлопчика, що дорослішає. Зміна кадрів поступово відкриває, що в його долі дивакуватий чужинець Фелікс означає, можливо, більше, ніж рідний батько, який з’являється зрідка. 90-ті пунктиром проступають крізь розповідь: родина виживає на межі злиднів, біда згущується, руйнуючи гармонію. Але так уже влаштована людина: поранена пам’ять більше довіряє сонячним зайчикам дитинства, ніж тоскному мороку розпаду радянського буття.
Півтори поетичних години екранного часу вмістили чверть століття. Живописна візуальність і простота людських стосунків протиставлені драматизму дійства; внутрішня напруга наростає, як і потенціал конфлікту. У світі підлітка гіркота від ризику виглядати жалюгідним в очах дівчинки може бути тяжчою за прикмети краху імперії. Дрібниці стають сутністю: у закутках пам’яті може чатувати граната Ф-1. Тут і важливі свідчення лихої доби, і психологічні ключі до розуміння почуттів і вчинків героїв.
Коли екран згас і вмикнули світло, прийшло усвідомлення: чуттєвим лейтмотивом картини є крихка ніжність, яка здатна буди сильнішою за смерть.
Подію в Університеті Цюриха організувала Українська асоціація студентів і викладачів, яка заснована три роки тому. Вона для всіх, хто цінує добрі звичаї і відкритий новому. Український книжковий клуб, гуманітарні акції, вокальні заняття з української народної пісні, фотовиставки, шахові турніри, кінопокази, лекції, мистецькі майстерні, екскурсії та інші заходи допомагають людям краще пізнати українську культуру й один одного.
Після перегляду фільму «Я і Фелікс» режисерка Ірина Цілик відповідала онлайн із Києва на запитання глядачів, спілкувалися українською і англійською мовами.
— Колорит 90-х переданий дуже переконливо, які були труднощі?
— У нашій виробничій групі було чимало людей із покоління, яке росло в 90-ті. Фільм знято за мотивами автобіографічної книги «Хто ти такий?», яку написав мій чоловік Артем Чех. Із виробництвом фільму вийшла дещо сімейна історія, адже роль маленького Тимофія зіграв наш син Андрій. Художниця з костюмів і моя сестра Світлана Цілик використала, серед іншого, для зйомок справжній одяг нашої родини. У кадрі можна побачити Тому, дівчину головного героя, у футболці, яку я носила у п’ятнадцять років, або його маму в сукні моєї мами. Мені здається, енергія реальних речей частково впливає на занурення акторів у життя своїх героїв. У романі події відбуваються в Черкасах. Задля економії грошей ми знімали у Києві та частково у Житомирі. Сьогодні у столиці важко знайти місця з колоритом 90-х. Деякі прикмети нового, наприклад пластикові вікна, довелося замальовувати пізніше на постпродакшені.
— Як відреагували глядачі на фільм в Україні і за кордоном?
— Світова прем’єра відбулася восени 2022 року на 38-му Варшавському міжнародному фестивалі. Потім «Я і Фелікс» узяв участь у різних кінофорумах в Україні та інших країнах і вийшов у широкий український прокат навесні минулого року. Реакції різні, адже сприйняття будь-якого мистецького твору залежить від світогляду людини, її смакових преференцій, тощо. Деякі реакції, звісно, особливо запам’яталися. Наприклад, у мене було турне з показом фільму в університетах США. Американських студентів дивувало, що по різні боки океану молодь слухала в ті часи однакову музику: ICE MC, Masterboy, 2 Unlimited, тощо. А одна глядачка зізналася, що фільм нагадав їй власне дитинство в провінційному Массачусетсі.
На фестивалі в Італії за наш фільм проголосували 600 підлітків, і приз глядацьких симпатій став для мене приємною несподіванкою. Це переконує, що людей у різних країнах об’єднує універсальний досвід, зокрема дитячий і юнацький. Або інший приклад. Під час прокату в Україні у нас було турне містами, які щодня під загрозою російських бомбардувань. Небезпека постійна, а всі квитки на фільм розкупили. У такі хвилини я думаю, що за цим є щось більше, ніж кіномистецтво — можливо, пошук спільного досвіду, аби зрозуміти, що було, чому ми тут і що з нами відбувається сьогодні.
— А хто грав Ольгу, маму Тимофія?
— Чудова українська акторка театру і кіно Анастасія Карпенко. Глядачі її знають за виставами в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра і за ролями у трьох десятках фільмів, серед яких, зокрема «Як там Катя?» Крістіни Тинькевич, або телесеріал режисерів Євгена Туніка та Аркадія Непиталюка «Перевізниця» (в міжнародному прокаті «In Her Car». — Прим. ред.). Переважно авторські кінострічки дають надію, що в українського кінематографу є майбутнє.
— Як так вийшло, що у вашому фільмі і головні, і другорядні персонажі — живі, складні й викликають симпатію, хіба що окрім грабіжників?
— Мені дуже приємно, що глядачі бачать у кіногероях живих людей. Я думаю, що майже будь-яка людина за своєю суттю не чорно-біла, вона багатопланова, складна, хоча це, мабуть, відносно. Доля Фелікса зламана, у нього посттравматичний стресовий розлад, що впливає на стосунки в родині. Такого складного героя важко характеризувати, бо він викликає суперечливі почуття — любові й ненависті. (Роль Фелікса втілив український прозаїк, поет, музикант Юрій Іздрик, який цього року став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. — Прим. ред.).
Для мене цей кінофільм став також і спробою діалогу з моїми батьками, можливістю щось пробачити, за щось подякувати. Бо коли ростеш, змінюється погляд на світ, на теперішнє і минуле, на те, що відбувалося у твоїй родині. А коли сама стаєш мамою, яка робить помилки у вихованні власної дитини-підлітка, раптом розумієш, що й твоїм батькам, у твоєму дитинстві ще зовсім молодим, було непросто. І книга чи кінофільм можуть створювати умови для обговорення цього.
— У кінофільмі багато гарних мальовничих кадрів, у яких легко впізнати наше життя, і стільки ніжності, що щемить серце. Де ви знаходите сили для надії?
— Деякі глядачі звернули увагу, що фільм і літературне джерело відрізняються настроєм, і кіноверсія світліша. Я не знаю, де знайти суперсилу, але завжди шукаю надію. На щастя, інакше не вмію, хоча останніми роками це стало складніше. Що мене справді надихає — це деякі люди, в Україні та інших країнах — красиві, непересічні, сильні. В Україні таких нині дуже багато, деякі з них проявили себе саме в темні часи.
- «А вы убивали людей?» Фильм Ирины Цилык в Цюрихе - 26 сентября 2025
- «А ви вбивали людей?» Фільм Ірини Цілик у Цюриху - 26 сентября 2025
- СловоНово’25. Искусство в эмиграции на русском языке - 24 сентября 2025
Ілюстрації:
Стоп-кадр. Кінофільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» / «Rock Paper Grenade»
Фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» / «Rock Paper Grenade» показали в Університеті Цюриха. 23 вересня 2025 р. (© forall.swiss)
Подію в Університеті Цюриха організувала Українська асоціація студентів і викладачів (Ukrainian Association of Students and Academics in Zurich / UASAZ. 23 вересня 2025 р. (© forall.swiss)
Поделитесь публикацией с друзьями