Музика тривожних часів. Україна поза тінню імперії
Музиканти шукають у старовинній музиці сучасні сенси. Концерт «Музика англійського Ренесансу» у Санкт-Галлені минулого тижня був присвячений англійській вокальній музиці кінця XVI – початку XVII століття. Клавесин Дмитра Кокошинського сперечався з лютнею Едуардо Еґуеса, а тенор Закарі Вайлдер об’єднував їх. Подію організувало товариство CosmoKultur SG.
Після концерту «Швейцарія для всіх» поспілкувалася з Дмитром Кокошинським.
Дмитро народився у Києві в музичній родині, навчався гри на фортепіано та скрипці, згодом вступив до Інституту музики імені Рейнгольда Глієра. Клавесином захопився 2014 року. Був учасником Революції Гідності. З 2017 року продовжив навчання в базельській Schola Cantorum Basiliensis. Серед його нагород — друга премія та приз глядацьких симпатій Міжнародного конкурсу Musica Antiqua у Брюгге, третя премія Міжнародного конкурсу імені Йоганна Себастьяна Баха в Лейпцигу та інші. Дебютний сольний альбом Кокошинського «Музика для цих тривожних часів» (Music for These Troubled Times) вийшов 2026 року на лейблі Fuga Libera.
Клавесин, наближений до людського голосу
— Чим вас свого часу привабив клавесин?
— Неймовірною красою звучання. Я вперше почув його у 2014 році, через кілька місяців після того, як ми з родиною і друзями пройшли через Революцію Гідності в Києві. Це був надзвичайно емоційно заряджений час. Тож коли я вперше почув клавесин наживо, я, 17-річний, підійшов до однієї з виконавиць, викладачки Національної музичної академії України, і сказав, що це було так гарно, що можна й помирати. Через захоплення звучанням цього інструмента я почав відкривати для себе притаманний йому репертуар — як старовинну музику, так і сучасну. Ця любов триває й донині.
— Що за роки роботи з цим інструментом здивувало найбільше?
— Клавесин не перестає дивувати мене своїми можливостями і захоплювати красою звуку. Навчання в Києві та Базелі, різноманітні конкурси й проєкти дали мені досвід і знання, завдяки яким я знайшов манеру виконання, що якомога повніше розкриває можливості й красу цього інструмента. Але я з нетерпінням чекаю на нові відкриття! Надзвичайно цікавим є також діалог із майстрами, що будують інструменти. Вони, як і виконавці, мають різні погляди на естетику звучання клавесина. Я провів доволі багато часу з тими, хто вірить, що клавесин можна наблизити до людського співу, і робить для цього все можливе.
— На концерті «Музика англійського Ренесансу» циклу «Вокальні паралелі» англійські пісні прозвучали з клавесином замість традиційної лютні. Що змінюється в самій пісні й що співакові доводиться робити інакше?
— Дуже цікаво, що відповів би на це питання Закарі! Як на мене, насамперед змінюється емоційний відтінок, якого текст набуває для слухача. Річ у тім, що клавесини, по-перше, мають відмінні та різноманітні темброві можливості, а по-друге, зазвичай відчутно голосніші за лютню.
Скажімо, першою піснею програми була «O Death, Rock Me Asleep» анонімного автора. Її текст приписують Анні Болейн, яка, за переказом, написала цей вірш перед стратою. Першу строфу Закарі співав із лютнею, а в другій ми вже грали всі разом. Слова «For I must die, there is no remedy» у першій строфі звучать як інтровертне зізнання самому собі в неминучості смерті. А в другій вони стають екстравертним, сповненим відчаю криком у невідоме. Безумовно, разом із насиченістю супроводу дещо змінювалася й манера співу. Водночас жартівливі, кумедні пісні звучать масовіше, немовби до співу долучається юрба. Ще один прийом — імітування оттавіно, тобто виконання партії акомпанементу на октаву вище, ніж записано в оригіналі. Десь це створює ефект грайливості, а десь — холодної самотності.
Нещодавно в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла двомовна книга. Це збірка поезій Миколи Лобанова російською з українськими перекладами...
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Між фактами й інтерпретацією
— Ви відтворюєте можливу практику супроводу за нечисленними й подекуди суперечливими історичними свідченнями. Де починається свобода власної інтерпретації?
— Залежить від конкретного випадку. Власна інтерпретація, звісно, починається там, де закінчуються чіткі факти. А в нашому випадку ми знаємо з літератури, листів і поезії, що до 1620-х років люди часом також співали під акомпанемент клавесина. Найдавніший збережений до наших днів англійський струнний клавішний інструмент — це клавіорганум 1579 року, побудований Лодевейком Тевесом. Він стояв у домі Ентоні Ропера, друга Томаса Талліса і Вільяма Берда, двох найвидатніших англійських композиторів XVI століття, які писали як вокальні, так і клавірні твори. Неважко уявити, як під час зустрічей вони могли показувати одне одному й вокальні твори, акомпануючи собі на цьому інструменті.
Утім з наявних джерел ми також розуміємо, що це не було поширеним явищем, і основний супровід забезпечували лютня та віольний консорт (ансамбль віол да гамба). Чесно кажучи, я досі здивований цим. Адже музика англійських вірджиналістів дійсно складна за композицією і дуже віртуозна. Проте в Англії до 1620-х років клавесин точно не був першим вибором для акомпанементу, на відміну від тієї ж Італії, де виконання вокальних творів із клавесином було дуже поширеною практикою і ми добре розуміємо, як саме це відбувалося. Можливо, так склалося через брак інструментів, можливо, через естетичні вподобання — існують різні теорії.
Більше того, в нас немає нотних прикладів того, як саме звучав клавесинний акомпанемент англійських пісень, тож для цього концерту я брав за основу партії для лютні або для віольного консорту. Крім того, я спирався на твори для клавесина соло, зокрема на варіації на теми цих пісень та їхні клавірні обробки з димінуціями, тобто віртуозними пасажами та прикрасами. На цій основі я підготував можливі партитури, уявляючи, як грав би акомпанемент до цих пісень музикант, у якого вдома був клавесин, але не було лютні. Ці партії також виросли з мого діалогу з інструментами, типовими для цього репертуару, які своїм звучанням часом погоджуються з моїми ідеями, а часом ні. При цьому я впевнений, що в наступні роки дізнаюся щось нове, здобуду ще більше досвіду й, можливо, стану трохи ближчим до того, як клавесиністи акомпанували співу в Англії 400 років тому.
— В анонсі концерту вас і лютніста Едуардо Еґуеса названо партнерами й суперниками. У чому полягає музичне «суперництво» і як до цього діалогу долучається Закарі Вайлдер?
— Ми вибудували програму так, щоб показати якомога ширшу палітру барв, доступних нам із цими двома інструментами. Окрім кількох пісень, де кожен із нас акомпанував Закарі окремо, здебільшого ми грали разом. Це була спільна робота, і Закарі теж пропонував певні фактурні рішення, які, на його думку, підсилювали б зміст тексту. У деяких піснях Едуардо грав оригінальну лютневу партію акомпанементу, а я дописав до неї власну, яка доповнювала б лютню й голос Закарі та вела з ними діалог. В інших я спрощував свою партію і давав Едуардо простір для віртуозних димінуцій. Насамкінець ми взяли дуети для двох лютень і зіграли їх на лютні та клавесині. Часом ми доповнювали одне одного у складному поліфонічному письмі, а часом змагалися у віртуозних «двобоях».
Найбільшою складністю був баланс, адже вірджинали часто бувають дуже голосними інструментами. Тут у пригоді став другий інструмент, який ми використовували на концерті. Це був клавесин, натхненний фламандськими інструментами XVIII століття. Його другий мануал звучав м’якше і чудово вів діалог із лютнею.
Меланхолія без терміну давності
— Поруч з англійським Ренесансом прозвучала «Khora» Максима Шалигіна, написана на ваше замовлення. Що хотілося почути в новому творі для старовинного інструмента?
— Я давно й із величезним інтересом стежив за творчістю Максима. У 2023-2024 роках я задумав концепцію свого дебютного альбому, присвяченого меланхолії та страху невизначеності в музиці 400-річної давнини. З одного боку, хотів підкреслити актуальність цієї музики, адже ці емоційні стани, на жаль, не мають терміну давності. А з другого боку, показати, що таке меланхолія сьогодні. Одразу написав Максимові й радий, що він знайшов час написати цей твір. Я записав для нього багато з тих творів, які планував включити до диска. Ми обговорювали можливості й особливості інструмента. На мій погляд, він написав фантастичний твір. Після кожного мого речиталю з цією програмою про твір Максима захоплено відгукується стільки ж людей, скільки про історичний репертуар!
Максим також запропонував назву твору. Як я це зрозумів, у грецькій філософії хора — це місце, де наші ідеальні думки й уявлення набувають форми, перш ніж видозміненими втілитися в нашому реальному світі. Мабуть, невідповідність наших мрій реальності і є однією з основних причин меланхолії сьогодення. Взяти хоча б таку стару і просту мрію, як спокійне українське життя.
Нещодавно в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла двомовна книга. Це збірка поезій Миколи Лобанова російською з українськими перекладами...
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Музика тривожних часів
— Ваш альбом називається «Музика для цих тривожних часів». Як війна Росії проти України змінила ваше розуміння того, навіщо ви виходите на сцену і що хочете передати слухачам?
— Невдовзі після початку повномасштабної війни моя колега в інтерв’ю запитала, що я слухав у перші тижні, безумовно, маючи на увазі музику. Але все, що я слухав, — це новини. Тоді ж багато моїх європейських колег присвячували концерти Україні, старі біблійні тексти в кантатах Баха набували нових сенсів, гімн України звучав як на вулицях, так і в парламентах та концертних залах перед виступами. Як людина, у якої так багато друзів, родичів і колег, з якими ми пройшли Майдан, і друзів, які й далі живуть в Україні, я ставив собі лише одне питання: чому я не на лінії фронту, а тут, за клавесином? На нього немає гарної відповіді. Водночас я бачив, як люди навколо тягнулися до музики, охоче відвідували благодійні концерти, допомагали Україні. І я просто продовжив робити те, що вмію.
Тим часом знову і знову я повертався до музики англійських вірджиналістів. Вона стала моєю своєрідною медитацією. Тоді ж я повернувся до «Анатомії меланхолії», величезного трактату Роберта Бартона, виданого 1621 року, тобто саме в часи цього репертуару. Однією з причин цього психологічного стану Бартон називає війни та невизначеність завтрашнього дня. Він пише, що кожен день починається з новин про облоги та взяття міст, війни в різних країнах, епідемії тощо. А одним із засобів, панацеєю від меланхолії, він називає музику. Музика, яка оточувала його, — це Таліс, Берд, Булл, Доуленд, тобто саме та музика, що ввійшла і до цього концерту, і до мого дебютного диска. Якщо вона допомогла йому і мені, то, можливо, допоможе й іншим?
Так народилася ідея «Музики для цих тривожних часів». Назва альбому перефразовує назву твору Томаса Томкінса «A Sad Pavan for These Distracted Times». Зараз я продовжую займатися тим, що вмію найкраще. Я люблю клавесин і доволі добре розумію, як зробити так, щоб він звучав якнайкраще, і так само сильно люблю репертуар, який виконую. Музика дає змогу пережити надзвичайно сильні емоційні стани. А ще вона нагадує, що композитори й людство загалом проходили через власні важкі часи і переживали емоції, схожі на наші. Можливо, комусь це дасть сили рухатися вперед, а когось надихне допомогти ближньому.
— Яка музика особливо потрібна людям під час війни? І яку музику в такі часи обираєте для себе?
— Я думаю, що мої програми, пов’язані з меланхолією, різні люди чутимуть по-різному. Роберт Бартон у тій самій «Анатомії меланхолії» писав, що музика викликає меланхолію, але приємну, і що музика лікує розум. Коли я граю цей репертуар, я сподіваюся, що європейський слухач, який живе в мирному просторі, відчує закладені в ньому афекти смутку, розпачу, часом страху, цей всепроникний стан невизначеності, тобто емоційні стани, такі поширені в Україні сьогодні. Я сподіваюся, що «Khora» Максима Шалигіна дасть відчути меланхолію сьогодення і ту невідповідність мрій і реальності, в якій живуть мільйони моїх співгромадян. Тим часом я хочу вірити, що слухач в Україні, який натрапить на мій альбом, отримає саме ту «приємну меланхолію», про яку писав Бартон і яка, можливо, хоч на певний час дасть душі й тілу спокій.
Я не знаю, як саме слухач сприйматиме цю музику, але я вірю в її актуальність і важливість сьогодні. Для себе ж я завжди обиратиму музику, що виражає найсильніші емоційні стани, бо коли я проживаю їх у музиці, мені стає легше. І, сподіваюся, слухачам теж.
Межі співпраці й право на власну ідентичність
— Де для вас проходить межа прийнятної співпраці з росіянами, які підтримують Україну, зокрема з діячами культури?
— Будь-яка нормалізація країни-агресора та її воєнізованої культури несе величезну загрозу. Так само як ми не можемо передбачити, як саме слухач сприйматиме той чи інший твір, ми не можемо передбачити, як ту чи іншу подію сприйматимуть різні люди. Тим паче зараз, коли поруч із війною зброї точиться війна інформаційна, вкрай небезпечно створювати будь-який натяк на те, що це війна політичних еліт, а «звичайні» громадяни росії ні в чому не винні. Мовляв, варто лише зупинити бойові дії, і «братерство» відновиться.
Виступи поруч із росіянами або на російськомовних, але антикремлівських та антиімперіалістичних платформах, на мою думку, не несуть такої загрози. Тут усе залежить від наративу, який висловлюватиме промовець. А от спільні музичні, творчі, благодійні заходи, де твори здебільшого не матимуть прямого зв’язку із сьогоднішньою війною, створюють небезпечну картинку єднання.
Протягом останніх років я надто часто чув від європейських колег, що вони не можуть повірити у звірства росіян. Адже до повномасштабної війни вони виступали в росії з російськими музикантами, і ті були такими чуйними й професійними колегами. А сьогодні одні з тих самих музикантів у футболках із літерою Z займаються пропагандою, а інші підписали контракт і пішли вбивати українців. росія недарма продовжує відкривати «русскіє дома» за кордоном і намагається зберегти наявні. Ті з колег, що під впливом російської культури не можуть повірити у звірства росіян, значно охочіше голосуватимуть за партії, що прагнуть домовитися з путіним за будь-яку ціну, і не сприйматимуть позицію України як жертви, в якої немає іншого вибору, окрім як боротися далі.
Для себе я вирішив, що не виконуватиму музику разом із власниками російських паспортів до кінця війни, хай би яких поглядів вони дотримувалися. Але я вважаю, що треба використовувати всі можливі адекватні платформи для просування української позиції та українського мистецтва.
Україна поза тінню імперії
— Ви живете в Базелі й виступаєте перед європейською публікою. Що хотілося б, аби слухачі тут краще розуміли про Україну? Що про це здатна сказати музика?
— Я живу в Базелі з 2017 року і бачив, як у 2022 році люди почали питати, що таке Україна і хто такі українці. Я дуже хотів би, щоб для тих, хто лише починає цікавитися Україною, ми були справжнім чистим аркушем, tabula rasa. Натомість це нескінченна боротьба з міфами, дезінформацією і, найчастіше, пропагандою. Мені б хотілося, щоб люди, що лише починають відкривати для себе Україну і українську культуру, на мить забули і про наш кордон із росією, і про все, що чули про нас раніше, адже ця інформація, найімовірніше, була спотворена російськими імперіалістичними наративами.
Нещодавно в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла двомовна книга. Це збірка поезій Миколи Лобанова російською з українськими перекладами...
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Мені дуже болить, що нашу ідентичність сприймають як колишню частину росії, як республіку, що відкололася. Саме так, як цього хочуть російські керманичі. Мої батьки — українці, я розмовляю в побуті українською та західноєвропейськими мовами, слухаю українську і західноєвропейську музику. Я не маю жодного стосунку до росії. Я там ніколи не був, у мене немає там родичів, я не використовую російську в побуті й не слухаю російської музики. Єдиний активний зв’язок, який я маю з цією країною, — це те, що вона хоче, щоб нашої країни не існувало. То чому мою українську ідентичність досі сприймають як тінь, що втекла від свого господаря?
Я сподіваюся, що на європейській мапі ми станемо чимось подібним до Чехії — країни з давньою історією, яка не завжди мала незалежність, але чиї культурні та політичні діячі стоять на одному рівні, а часом і вище за діячів імперій, частиною яких вона була. Країни, чию ідентичність не розглядають крізь призму імперії, до якої вона колись входила.
Мої колеги в Україні та за кордоном наполегливо над цим працюють, додаючи музику українських композиторів до концертних програм і викладаючи їхні чудові професійні записи на стримінгові платформи. Нещодавно вийшов зроблений у Києві перший студійний запис опери «Креонт» Дмитра Бортнянського, композитора другої половини XVIII — початку XIX століття, якого росіяни намагаються собі привласнити. Паралельно виконується й українська сучасна музика. Так Україна повертається в європейське культурне середовище і як країна з багатовіковою унікальною та самобутньою культурною традицією, і як та, що продовжує творити щось нове. Можливо, час дасть нашим західноєвропейським колегам змогу побачити нас як цілісний і самобутній народ із захопливою та глибокою культурою.
- Музыка тревожных времён. Украина вне тени империи - 13 ноября 2026
- Музика тривожних часів. Україна поза тінню імперії - 13 ноября 2026
- Любовь, золото и ад: три оперы для старушки Европы - 7 ноября 2026
Ілюстрації:
Максим Шалигін, Дмитро Кокошинський, Закарі Вайлдер, Едуардо Еґуес. CosmoKultur SG. Санкт-Галлен, 8 листопада 2026 р. (© forall.swiss)
Дмитро Кокошинський. «Музика англійського Ренесансу». CosmoKultur SG. Санкт-Галлен, 8 листопада 2026 р. (© forall.swiss)
На концерті «Музика англійського Ренесансу». CosmoKultur SG. Санкт-Галлен, 8 листопада 2026 р. (© forall.swiss)
«Khora». Short Film by Dmytro Kokoshynskyy. Music by Maxim Shalygin (YouTube)
«Вокальні паралелі» у Санкт-Галлені
Товариство CosmoKultur SG запрошує на наступні концерти циклу «Вокальні паралелі» (Stimmliche Parallelen) у концертному залі Lokremise St. Gallen.
17 листопада о 19:30 на музичному вечорі «Quelque chose qui cloche» піаніст Антоній Баришевський та сопрано Катерина Левенталь виконають твори Моріса Равеля, Олів’є Мессіана та Трістана Мюрая.
На заключному концерті циклу «Вокальні паралелі» 6 грудня о 17:00 виступить британська співачка, сопрано Джульєт Фрейзер. Вона виконає твір «Три голоси» (1982) американського композитора Мортона Фельдмана.
Поделитесь публикацией с друзьями