«Береги і обереги». У Києві під бомбами продовжують видавати книги – зокрема й російськомовні
Нещодавно в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла двомовна книга. Це збірка поезій Миколи Лобанова російською з українськими перекладами Ірини Юрчук. Назва збірки «Береги і обереги» відтворює російське «Берега и обереги» й набуває додаткового сенсу. У ній – береги й межі, пам’ять і прагнення берегти людину, мову, культуру.
На початку року в нас вийшло інтерв’ю з Іриною Юрчук «Вірші як надземний перехід: Ірина Юрчук про мову і життя» про роль поетичного перекладу в сучасному діалозі українськомовної та російськомовної літератур. Ця стаття продовжує розмову про перекладну літературу як про «надземний перехід» між людьми й культурами в русі від війни до миру.
Редакція Forall.swiss зв’язалася з Миколою Лобановим та Іриною Юрчук. І склалася одна розповідь про поезію й мову.
Микола Лобанов: «Звезда врачует песней тихой раны»
Микола Лобанов народився у Львові, живе в Києві. Друкувався в міжнародних і вітчизняних поетичних альманахах. У літературному світі Лобанов також відомий як шеф-редактор міжнародних часописів «Артелен». Від 2012 року вийшло сімнадцять російськомовних збірників поезії та прози, що об’єднали під однією обкладинкою авторів з України, Європи, США, Канади, Ізраїлю, Нової Зеландії. Крім того, від 2020 року любов до слова й натхнення втілилися в п’яти україномовних збірниках поезії, прози та перекладів.
— У ваших віршах — природа, пори року, люди й боги. Це передусім поетичні образи чи спосіб говорити про свій внутрішній світ?
— Кожна людина від народження — маленький бог. На жаль, із віком із декотрими (хотів сказати, з багатьма) відбувається трансформація, і маленький бог уже радше починає нагадувати виверткого лукавого, причому вельми поважних розмірів. А якщо по суті запитання: природа, пори року, люди — це, мабуть, спосіб говорити і про внутрішній світ, і про світ зовнішній, який нещадно оточує нас з усіх боків, і про щось потаємне, заповітне — через поетичні образи.
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Привітний чоловік стримано розповідає, як вижив під тортурами під час окупації Херсона. Це Павло Шмулевич, староста синагог Єврейської громади Цюриха....
— У книжці відчувається світлий смуток за тим, що минає. Чи є для вас поезія способом утримати час — чи, навпаки, навчитися його відпускати?
— Я колись давним давно, а точніше, давно-давним, бувши ще зовсім маленьким, тридцятирічним, писав, що відчуваю, як вислизає час. І хоч як я намагався його втримати — то заманюючи, то намагаючись приручити, то розставляючи хитромудрі пастки, — нічого путнього з цього не вийшло. Тому, трохи подорослішавши й набравшись трішки розуму, я навчився, змирившись, його відпускати. Це може бути доволі болісно, але водночас дає змогу зітхнути вільніше.
— Як ви сприйняли власні вірші в українському перекладі? Чи траплялося, що переклад відкривав нові відтінки ваших же текстів?
— Мої вірші перекладали українською, англійською, німецькою, румунською. Із перелічених мов повною мірою я готовий сприймати й відчувати переклади українською. Я й сам пишу українською мовою, перекладаю з російської українською і сподіваюся, що в майбутньому таких текстів у мене побільшає.
Що ж до перекладів Ірини Юрчук, то вони чудові. Я знаю Іру давно, ще до нашої ери. Мені здається, що ми дуже тонко відчуваємо одне одного. Вона прекрасна поетка, чудово розуміє всі смислові й мовні нюанси та відтінки будь-якого тексту. І водночас, привносячи в переклади щось своє, дуже дбайливо ставиться до авторського слова — оригіналу.
— Словосполучення «Береги і обереги» звучить символічно. Який сенс ви вкладаєте в назву книжки? Що сьогодні особисто для вас послуговує берегами, а що — оберегами?
— Зараз, у цей важкий воєнний час, коли серця й душі багатьох людей кровлять від бід, нещасть і тягарів війни, слово має бути й, гадаю, є для всіх нас оберегом. Часом воно чуйне, зворушливе, цілюще, часом викривальне, різке, спроможне оголювати суть подій, що відбуваються. А ріка життя плине, омиваючи наші рідні береги. Нехай ця ріка завжди буде повноводною, прозорою і дзвінкою, хоч би які темні сили намагалися висушити її чи повернути її течію навспак.
— Ваші вірші спокійні, часом майже камерні. Чи вважаєте ви, що саме така інтонація сьогодні потрібна читачеві, який живе серед тривоги та інформаційного шуму?
— Я відповім рядками зі свого вірша:
Мы в вечном поиске: клянём,
Обожествляем, помним, тужим,
Но не ищи ты днём с огнём
Всё то, что проще обнаружить
Ночами тёмными. Звезда
Врачует песней тихой раны,
Чем меньше света иногда —
Тем лучше видно, как ни странно.
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Привітний чоловік стримано розповідає, як вижив під тортурами під час окупації Херсона. Це Павло Шмулевич, староста синагог Єврейської громади Цюриха....
— Коли ви вперше побачили надруковану книжку, що схвилювало вас найбільше: власні тексти, їхні українські переклади чи сама можливість того, що тепер вони житимуть поруч?
— Найбільше мене схвилювало, потішило й зворушило те, що я зможу подарувати цю книжку своїй мамі з теплим надписом, що я й зробив, щасливо усміхаючись. І, звісно ж, до цього можна додати й усе інше, про що йшлося вище. Дякую за запитання. Усім добрим людям міцного здоров’я, світлих удач і попутного сонця.
Ірина Юрчук: «І ті слова, що по губах текли…»
Ірина Юрчук живе в Німеччині. Вона пише вірші українською та російською мовами й перекладає українською вірші сучасних російськомовних поетів з України та закордоння: Володимира Гандельсмана, Ірини Євси, Олександра Кабанова, Бахита Кенжеєва, Олексія Цвєткова, Олександра Ратнера, Каті Капович, Віктора Фета, Миколи Лобанова та інших.
Минулого року в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла книжка «Надземний перехід», що об’єднала поезію сучасних російськомовних авторів, переклади їхніх творів українською мовою та власні двомовні вірші Ірини Юрчук. І ось тепер світ побачила нова двомовна збірка «Береги і обереги».
— Коли ви вперше взяли до рук «Береги і обереги», що схвилювало найбільше: вірші Миколи Лобанова, українські переклади чи сама можливість того, що тепер вони під однією обкладинкою?
— Це дуже хвилююча мить, коли давня мрія стає реальністю, набуває конкретної форми, рис, властивостей. Вірші в думках, вірші у стрічці соціальних мереж чи навіть у добірці періодичного видання — зовсім не те саме, що вірші в книжці. Коли слова знаходять прихисток на папері під обкладинкою, починається їхнє нове, справжнє, осмислене й природне життя. Вірші на сторінках — наче птахи в гніздах. Вони там, де їм і належить бути.
Поезія Лобанова для мене — щось особливе, окреме, своєрідне, багатозначне. Це світ в іншому світлі й вимірі. Перше знайомство з нею стало для мене несподіванкою, якимось хронічним подивом: невже так теж можна?! Вона започаткувала якісно новий етап мого власного поетичного розуміння слів, понять, філософського осмислення дійсності. Тоді я, напівжартома, пророкувала поетові: мовляв, нещасні перекладачі, які візьмуться перекладати іншою мовою ці запаморочливі віражі смислів, ліричні пасажі, гру слів, тонку іронію, парадоксальні словосполучення. І тоді я ще не могла уявити, що колись сама наважуся їх перекладати.
Це була дуже висока планка, яку мені належало подолати, щоб наблизитися до рівня поетичної майстерності автора, та ще й іншою мовою. Але що вища вершина, то спокусливіше її підкорити. І на якомусь етапі я все-таки відчула в собі сили зробити це: мені страшенно захотілося піднятися на цю поетичну Джомолунгму. Сходження нерідко було важким, але настільки цікавим і захопливим, що я жодного разу про нього не пошкодувала й жодного разу мені не спало на думку повернути назад. Навпаки, йдучи цим шляхом, я відчувала і власне творче зростання. Кожен переклад був моєю маленькою перемогою й радістю.
І ось книжка народилася. Я тримаю її в руках. Мабуть, будівельник, який своїми руками поступово, цеглинка за цеглинкою, зводить дім, відчуває щось подібне. І так — найголовнішим для мене було побачити українські варіанти поруч із віршами автора. Я відчула задоволення й гордість від того, що мені вдалося зберегти авторські задуми, не порушити їхньої краси, гармонії та співучості.
— У перекладах цієї книжки дуже природно звучать ритм і образність. Чи були вірші або слова, які довго не піддавалися перекладу, доки нарешті не набули свого українського звучання?
— Що стосується природності звучання, то я швидше відношу її до чудодійних властивостей нашої мови, ніж до заслуг перекладача. Труднощі чатували на мене майже на кожному кроці. Далеко не кожен віршовий розмір легко вписується в мовний лад, далеко не кожен ритмічний малюнок природний та органічний для української мови з її іншим розташуванням наголосів, чергуванням голосних і приголосних тощо.
Рідко буває так, щоб переклад ішов «як по маслу». Найчастіше це ретельний пошук найбільш відповідного варіанта, складний вибір за багатьма критеріями.
Мені особливо запам’яталася робота над перекладом одного з моїх найулюбленіших ліричних віршів Лобанова — «Гоголь-моголь». Цей твір настільки досконалий, лаконічний і водночас місткий, музичний за звучанням, дивовижний за змістом і глибиною почуття, що мені було трохи страшно братися за його переклад. Тут не можна було дозволити собі жодних вільностей. Найменше зміщення сенсу чи звучання в той або інший бік руйнувало всю конструкцію вірша й усе псувало. Крім того, було важко дібрати гідні відповідники дієприслівникам і словосполученням із ними, оскільки в українській мові вони утворюються далеко не від кожного дієслова. У мене з’явилося щонайменше три різні варіанти перекладу. Зрештою я вирішила порадитися з автором, і ми разом, комбінуючи елементи цих перекладів, обрали варіант, найближчий до авторського задуму та його відчуття слова.
Прочитайте оригінал і переклад:
Гоголь-моголь
Молочный свет беря взаймы,
Скользя по робким травам тенью,
Не зарекайся от зимы,
Когда весна искрит сиренью.
Посильный груз минувших лет
Храня надёжно за плечами,
Не пересказывай рассвет
Чужому ближнему ночами.
Внимай черёмухе в саду
И, обживая счастья нишу,
Не перевешивай звезду
С окна погасшего на крышу.
У День Незалежності України 24 серпня маніфестація у центрі Цюриха, мітинг і концерт у парку біля Національного музею обʼєднали українців,...
Запрошення українського ансамблю народного танцю «Голубка» на Національне свято Швейцарії 1 серпня на лузі Рютлі – більше, ніж добра новина....
Швейцарія стоїть на порозі літніх канікул. Школи підбивають підсумки навчального року, що минає, і складають розклад на наступний. «Швейцарія для...
Як вдається поєднувати реальність війни та миру? Ваша думка про політику нейтралітету Швейцарії? Що хвилює українців у Швейцарії? Ви спілкуєтесь...
Ансамбль українського народного танцю «Голубка» запросили на Національний день Швейцарії на історичний луг Рютлі над Люцернським озером. Це визнання високих...
Привітний чоловік стримано розповідає, як вижив під тортурами під час окупації Херсона. Це Павло Шмулевич, староста синагог Єврейської громади Цюриха....
…Вчерашний день на сон кладя,
Припоминаешь, грусть неволя,
Прогулки летнего дождя
Вдоль неухоженного поля.
Припоминаешь, как труба
Лгала, озвучивая дали,
И те слова, что по губам
Текли, а в сердце не попали.
Гоголь-моголь
Молочне світло перейми,
В покірних травах тінню ковзай,
Не зарікайся від зими,
Коли бузку цвісти невдовзі.
Років тягар, часи вагань
Прибережи на потім краще,
Не переповідай світань
Чужому ближньому нізащо.
Вір черемшині у садку
І, лагодячи щастя нішу,
Опівночі зорю крихку
З вікна на дах не перевішуй.
…Свій сон розтягши досхочу,
Пригадуєш крізь сум недолі
Блукання літнього дощу
Поздовж некошеного поля.
Припоминаєш, як труба
Оманою поїла далі,
І ті слова, що по губах
Текли, а в серце не попали.
— Коли працюєте над поезією, ви відчуваєте себе передусім перекладачкою чи співавторкою тексту?
— Ключове слово тут — «відчуваю». На мій погляд, добре перекласти вірш можна, лише на якийсь час перевтілившись в автора. Передусім перекладач має перейнятися його почуттями, настроєм і станом, зрозуміти логіку, хід і послідовність думок, сутність його мотивів і прагнень. Переклад для мене — це не калька, а насамперед входження в образ автора чи його героя. Без цього неможливо перенести авторську манеру віршування в інше мовне поле. Перекладач — це той, хто наче наново пише вірш від імені автора, але іншою мовою.
У віршів Миколи Лобанова є особливість — у них неможливо залишатися стороннім спостерігачем. Від першого рядка тебе затягує всередину, ти наче робиш «крок за рамку» й опиняєшся вже в самій гущі того, що відбувається, стаєш співрозмовницею героя в діалозі або навіть героїнею. І звідси починається диво співтворчості — поєднання інтуїтивного пошуку відповідників і комбінаторики з технікою віршування. І ось тут головне — вчасно зупинитися, коли в переклад починає прориватися власне світовідчуття перекладача, навчитися відокремлювати те, що притаманне авторові, від того, що хочеться додати «від себе», і останнє без жалю відкидати.
— Що, на ваш погляд, змінюється, коли ця книжка стає двомовною? Для кого вона написана сьогодні — для російськомовних, українськомовних читачів чи для тих, хто живе між двома мовами?
— Двомовність виводить на ширші води, дає віршам додаткове коло читачів. Сам автор писав для людей, які читають російською. Про росіян я зараз навіть не хочу згадувати: з лютого 2022 року вони для нас випали з числа потенційних читачів, і нас уже давно не хвилює, що вони там зараз читають.
Але останнім часом українців, які раніше охоче читали й розмовляли російською, стає дедалі менше. Багато хто автоматично переносить своє ставлення до носіїв цієї мови на саму мову. Я не беруся це схвалювати чи засуджувати. На тлі того, що відбувається вже п’ятий рік, це треба просто зрозуміти й прийняти як даність. Щоб узяти до рук російськомовну книжку, багатьом доводиться переступити через внутрішнє табу, подолати бар’єр, зведений травмами воєнного часу. Мені б не хотілося, щоб поетичні шедеври втрачали своїх українськомовних читачів лише тому, що написані російською.
Тому що талановитий твір, незалежно від того, якою мовою він написаний, несе в собі послання, які зцілюють, дають сили вистояти, підтримують віру, зберігають у нас першооснови, зміцнюють нашу вірність Божим заповідям — а все це і є фундаментом нашої стійкості. Тому, відмовляючись від талановитого твору через «образу» на мову, яка є лише інструментом, системою знаків для вираження думок і почуттів і сама по собі не може мати ані добрих, ані злих намірів, ми збіднюємо самих себе. Різець у руках скульптора — і зі шматка мармуру народжується «П’єта». Той самий інструмент у руках убивці може відібрати життя.
Російськомовним читачам, яких у нас також іще чимало, двомовна книжка дає додаткові можливості прийняти й ще більше полюбити українську мову, глибше відчути її органічність, гармонію, образність, неймовірну палітру барв і повнозвучність, користуватися нею не лише тому, що вона державна, а ще й тому, що вона багата й прекрасна.
— Якби через двадцять років хтось випадково відкрив «Береги і обереги», яку думку чи яке почуття ви хотіли б передусім донести до цього невідомого читача?
— А я б відправила майбутнього читача до джерела. Наприклад, прочитайте вірш Миколи Лобанова «Скарбничка неба»:
Всему свой час. Пройдут века,
Прозреют верящие слепо…
А птицы мечутся пока:
«Не отдадим и пяди неба».
І переклад:
Все у свій час. Пройдуть віки,
Прозріють мудреці й дурепи,
А поки мечуться птахи:
«Не віддамо і п’яді неба».
Або вірш «Київський вальс»:
— Что же из этого следует? — Следует быть,
Просто всего лишь не кем-нибудь быть — человеком,
Сердцем продрогшим срастаясь с обугленным веком,
Не разрывая времён обесточенных нить.
І переклад:
— Що ж випливає із цього?
— А бути — і все.
Бути не кимось — людиною, кожної миті.
Серцем промерзлим зростися з вугіллям століття,
Не розриваючи часу, що далі несе.
- «Береги і обереги». В Киеве под бомбами продолжают издавать книги – в том числе русскоязычные - 10 сентября 2026
- «Береги і обереги». У Києві під бомбами продовжують видавати книги – зокрема й російськомовні - 10 сентября 2026
- Как книга обретает в эмиграции свободный язык - 31 августа 2026
Ілюстрації:
Двомовна книга «Береги і обереги» вийшла в київському видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» (forall.swiss)
Микола Лобанов, поет і упорядник поетичних збірників «Артелен» (Courtesy Photo)
Збірники поезії та прози «Артелен» виходять з 2012 року (Courtesy Photo)
Ірина Юрчук, поетка й перекладачка (Courtesy Photo)
Російський удар у ніч на 16 серпня цього року спричинив масштабну пожежу на найбільшому книжковому ринку Києва, згоріли майже всі книжкові ряди (ДСНС України)
Поделитесь публикацией с друзьями